• Ви знаходитесь тут:

  • Головна
  • Психологічні новини для батьків, педагогів, дитини

Практичний психолог

/Files/images/17 (2).jpg

Коцюба Лілія Дмитрівна

Освіта - вища

Кваліфікаційна категорія: спеціаліст ІІ категорії

Стаж роботи: 12 років

Для чого потрібен психолог?

Можна сказати, що до психологів всі вже звикли. Ці фахівці допомагають вирішувати особистісні проблеми, проводять психологічне тестування, тренінги, навчальні ефективно спілкуватися і вирішувати конфлікти, складають психологічні портрети і характеристики і багато чого іншого. Але все це стосується, в першу чергу, дорослих людей.

А чим же займаються дитячі психологи? У яких ситуаціях батькам може бути корисна, а в яких просто необхідна консультація цього фахівця?

Якщо є якась тривога за свого малюка, візит до психолога допоможе розібратися з ситуацією і з емоційним станом дитини об'єктивно. Виявити причини виникаючих труднощів, якщо вони є. Врешті-решт, адже не вважається чимось негожим відвідувати стоматолога для перевірки і необхідної профілактики. Чомусь про психологів ж іноді зберігається така думка, що візитом до цього фахівці підтверджують свою «ненормальність». Це, звичайно ж, не так: психолог, взагалі, за визначенням, працює тільки з психічно здоровими людьми.

Інший випадок виникнення необхідності звернутися до дитячого психолога часто співпадає Капризи, агресія, впертість дитини - і почуття безпорадності у батьків. Цілком природна реакція - звернутися до фахівця. І це справді може допомогти. Психолог допоможе розібратися в суті виниклих труднощів, підкаже виховні прийоми, а при необхідності позайматися з дитиною, щоб допомогти йому подолати непростий період.
ПСИХОЛОГІЧНА СЛУЖБА ЗАКЛАДУ МАЄ ЗАБЕЗПЕЧИТИ ПОВНОЦІННЕ УПРАВЛІННЯ ПСИХІЧНИМ ПРОЦЕСОМ, МЕТОЮ ЯКОГО Є МАКСИМАЛЬНЕ СПРИЯННЯ ІНДИВІДУАЛЬНОМУ, ПСИХІЧНОМУ, ОСОБИСТІСНОМУ РОЗВИТКОВІ ДІТЕЙ, ЩО ГАРАНТУЄ ЇМ НА МОМЕНТ ВИПУСКУ ІЗ ДОШКІЛЬНОГО НАВЧАЛЬНОГО ЗАКЛАДУ ВІДПОВІДНУ СОЦІАЛЬНУ ЗРІЛІСТЬ

Психолог у своїй діяльності керується:

- Листом МОНУ про основні завдання психологічної служби на поточний навчальний рік;

- Законом України " Про освіту"

- Законом України" Про дошкільну освіту"

- Декларацією прав дитини

- Етичним кодексом психолога

- Конвенцією ООН про права дитини

- Положенням про психологічну службу

- Конституцією України

- Положенням про дошкільний навчальний заклад

Напрямки діяльності

практичного психолога дошкільного закладу

• ПСИХОДІАГНОСТИКА

Будь-який психолог володіє досить великим набором психодіагностичних засобів та методик.

Їх мета - визначити об'єктивний стан людини, виділити його причини, а також оцінити рівень розвитку тих чи інших психічних процесів. Якщо для дорослих часто використовуються тестові методики, відомі багатьом, то в арсеналі дитячого психолога звичайно це особливі методики для дітей. Фахівець може попросити дитину щось намалювати. Може пограти з ним в захоплюючу гру - насправді ж за допомогою цих процедур збере необхідні дані. Психодіагностика застосовується в індивідуальній та груповій формах як для дітей так і для педагогічних працівників.

• РОЗВИВАЮЧІ ЗАНЯТТЯ

За допомогою розвиваючих психологічних ігор фахівець допоможе розвинути у дитини різні необхідні навички і якості. Увага, пам'ять, посидючість, логічне та образне мислення - в арсеналі дитячого психолога розвиваючі ігри для всіх вікових категорій. Найчастіше, психологічні заняття проводяться відразу з групою дітей, і в такому випадку дитина також вчиться спілкуватися з іншими дітьми, сприймати соціальні норми.

•КОРЕКЦІЙНО-ВІДНОВЛЮВАЛЬНА РОБОТА

За наявності у дитини серйозних емоційних або особистісних труднощів може знадобитися спеціально організована психокорекційна робота. Це можуть бути заняття на адаптацію до дитсадка, готовність до школи, зняття тривожності, страхів, на підвищення самооцінки, на зняття агресивних тенденцій. Методи, що застосовуються в дитячій психотерапії, різноманітні. Гра, малюнок, казка, пісок - всі знайомі і цікаві для дитини предмети і заняття стають в руках спеціаліста потужним засобом допомоги.

•Відвідування занять, гуртків, прогулянок з метою проведення спостереження за психологічним та емоційним станом дітей

•Просвітницька робота

Просвітницька робота з пропаганди психологічних знань :розміщення цікавої психологічної інформації у інформаційних куточках кожної групи,виступи на батьківських зборах, робота з батьками, участь у нарадах, педрадах, семінарах.

Ваш малюк іде в садочок
(адаптація дітей до умов ДНЗ)

Ранній вік є найбільш відповідальний період життя дитини, коли формуються фундаментальні здібності, що визначатимуть подальший її розвиток. У цей період складаються такі ключові якості як пізнавальна активність, довіра до світу, впевненість у собі, доброзичливе ставлення до людей, творчі можливості, загальна життєва активність тощо. Проте ці якості та здібності не виникають автоматично, як результат фізіологічного дозрівання. Їх становлення потребує певних форм спілкування дорослої людини з дитиною та їхньої спільної діяльності.

Як показує практика, діти починають відвідувати дошкільні заклади дуже рано. Дитячі садочки першими відкривають перед дитиною світ соціально-суспільного життя. Дитячий садок разом з родиною бере на себе функції виховання та формування особистості.

Початок відвідування дитиною дошкільного закладу – дуже напружений період, який вимагає від неї перебудови всіх уявлень і стосунків з оточуючими людьми, включення її в нову соціальну ситуацію. Процес адаптації до нових умов через низку обставин – вікових особливостей, стану здоров’я, типу нервової системи, стилю виховання, розвитку ігрових, комунікативних навичок тощо – у різних дітей відбувається по-різному. Одні діти легко налагоджують контакти з дітьми і дорослими, пристосовуються до нових вимог, режиму; процес адаптації у них проходить легко і безболісно. У інших зміна соціальних стосунків, умов існування викликають значні труднощі, дитина стає неспокійною, примхливою, замкнутою тощо. Порушується емоційна рівновага, травмується психіка.

Під час адаптації малюка до дошкільного закладу велике значення у забезпеченні психологічного комфорту має особистісно-орієнтований підхід, який передбачає визначення єдиних вимог виховання в родині і в дитячому садку.Щоб процес пристосування дитини до нових умов пройшов максимально безболісно, необхідно приготувати її до цього. За кілька тижнів до того, як дитина почне відвідувати дитячий садок, доцільно змінити час перебування з нею батьків, спробувати наблизити режим дитини вдома до режиму дитячого закладу, який вона має відвідувати. Не залишайте з першого ж дня дитину у дитячому садку до вечора. Треба поступово збільшувати тривалість перебування з 1,5 – 2,5 годин на день.

ПОРАДИ ЩОДО АДАПТАЦІЇ ДІТЕЙ:

Шановні батьки! Усвідомте, що ваше власне хвилювання передається дитині. Щоб запобігти цьому, заздалегідь познайомтесь з вихователями та особливостями організації життя в групі.

• Дайте дитині позитивну перспективу: розкажіть, що в дитячому садочку багато іграшок, діток, і їй там буде добре, цікаво, весело.

• Підпорядкуйте домашній режим режиму роботи дитячого садка, особливо додержуйте часу вкладання спати і період харчування.

•Навчіть дитину елементарних навичок самообслуговування.

• Подбайте про психічне і фізичне здоров’я дитини.

• Повідомте вихователів про звички та вподобання вашого малюка, про особливості здоров’я і поведінки.

• Потурбуйтеся про нервову систему вашої дитини. В перші дні перебування не залишайте її на цілий день у дитячому садку.

• Тримайте тісний зв’язок з персоналом групи, і будете певні, що працівники зуміли прийняти і зрозуміти вашу дитину, і по-материнськи дбають про неї.

Рекомендації батькам з підготовки дітей до дитячого садка

Зверніть увагу на домашній режим харчування та сну й потроху наближайте його до того режиму, що буде у дитячому садку.

Поступово формуйте навички спілкування дитини з однолітками: гуляйте з ним на ділянці дитячого садка, залучайте до спільної діяльності з іншими дітьми.

Привчайте малюка до самостійності й доступного для його віку самообслуговування.

Розповідайте дитині, що таке дитячий садок, навіщо туди ходять діти, чому ви хочете, щоб вона туди пішла.

Проходячи повз дитячий садок, з радістю нагадуйте дитині, як їй пощастило — восени вона зможе ходити сюди. Розповідайте рідним і знайомим у присутності малюка про свою удачу, кажіть, що пишаєтеся своєю дитиною, адже її прийняли до дитячого садка.

Докладно розповідайте дитині про режим дитячого садка: що, як і в якій послідовності вона робитиме. Чим докладнішою буде ваша розповідь, і чим частіше ви будете її повторювати, тим спокійніше й упевненіше почуватиметься ваш малюк, коли піде у дошкільний заклад.

Учіть дитину гратися. Психологи виявили чітку закономірність між розвитком предметної діяльності дитини та її звиканням до дитячого садка. Найлегше адаптуються малюки, які вміють довго, різноманітно й зосереджено діяти з іграшками. Уперше потрапивши до дитячого садка, вони швидко відгукуються на пропозицію погратися, з інтересом досліджують нові іграшки. Дитина, яка вміє гратися, легко йде на контакт із будь-яким дорослим.

Розробіть разом з дитиною нескладну систему прощальних знаків уваги, так їй буде легше відпустити вас.

Пам'ятайте, що на звикання дитини до дитячого садка може знадобитися до півроку. Розраховуйте свої сили, можливості й плани.

Переконайтеся у тім, що вашій родині дитячий садок необхідний саме зараз. Будь-які ваші коливання дитина використовуватиме для того, щоб протистояти відвідуванню дитячого садка. Легше й швидше звикають діти, батьки яких не мають альтернативи дошкільному закладу.

Чим з більшою кількістю дітей і дорослих, з якими дитина спілкуватиметься у дитячому садку, вона побудує стосунки, тим швидше вона звикне. Допоможіть їй у цьому. Познайомтеся з іншими батьками та дітьми. Відвідуйте разом з дитиною прогулянки у дитячому садку. Чим ближчими будуть ваші стосунки

з вихователями, іншими батьками та їхніми дітьми, тим простіше буде звикнути вашій дитині.

У присутності дитини уникайте критичних зауважень на адресу дошкільного закладу і його працівників. Ніколи не лякайте дитину дитячим садком.

Приблизно за тиждень до першого відвідування дитячого садка попередьте дитину, про це, щоб вона спокійно очікувала майбутню подію.

Прийоми, що полегшують дитині ранкові прощання

Навчіться прощатися з дитиною швидко. Не затягуйте розставання. Інакше малюк відчує ваше занепокоєння і йому буде ще складніше заспокоїтися.

Покладіть малюку до кишеньки яку-небудь пам'ятну річ, що нагадуватиме про вас і про те, як сильно ви його любите.

Ніколи не намагайтеся «вислизнути» непомітно від дитини, якщо хочете, щоб вона довіряла вам.

Вигадайте забавний ритуал прощання й строго дотримуйтеся його, наприклад завжди цілуйте дитину в щічку, а потім ніжно потріться носиками або що-небудь подібне.

Не намагайтеся підкупити дитину, щоб вона залишилася у дитячому садку за нову іграшку.

Чітко дайте дитині зрозуміти, що хоч би які істерики вона влаштовувала, їй все одно доведеться йти до дитячого садка. Якщо ви хоч раз піддастеся дитині, надалі вам буде вже набагато складніше впоратися з її вередуваннями й слізьми.

Психологія виховання дітей. Поради батькам

Кожен батько хоче, щоб його дитина володіла позитивними психічними якостями. Мами і тата мріють, щоб у дитини була хороша пам’ять, здібності до навчання, сильна воля, особистісна зрілість. Щоб реалізувати ці мрії, батькам необхідно мати базові уявлення про психіку дитини. Вона складається з двох сфер – пізнавальної (когнітивної) та особистісної (емоційно-вольової). Пізнавальна сфера розвивається в результаті навчання в сім’ї, дитячому садку, школі, на робочому місці. Особистісна сфера розвивається під впливом виховання. Виховання дітей у сім’ї є базою, необхідною для розвитку зрілої і гармонійної особистості.

Щоб батьки отримали уявлення, як правильно виховувати дитину, в першу чергу необхідно розібратися з поняттями. Отже, виховання – це цілеспрямовані дії, що сприяють формуванню особистості. Наприклад, пояснюючи дитині, що кидати сміття на підлогу недобре, ви виховуєте дитину. Крім виховання, особистість формується під впливом стихійних факторів. Вони можуть надавати позитивний або негативний вплив на процес формування особистості. Метою виховання є розвиток позитивних рис особистості, наприклад, впевненості в собі і відповідальності, а також попередження формування негативних рис особистості, наприклад, безвілля.

Основи виховання дитини

Існує два інструменти, за допомогою яких батьки мають виховувати дитину. Це система «заохочення-покарання» і особистий приклад.

• Система «заохочення-покарання»

Згідно поведінковим психологічним теоріям, діяльність і психічні характеристики людини формуються під вплив заохочення чи покарання. Заохочуючи дитину за прояв бажаної особистісної риси, батьки закріплюють її і створюють умови для подальшого розвитку. Караючи його за прояв небажаної емоційно-вольової характеристики, батьки не дають їй закріпитися.

Виховуючи дитину, прагнете формувати його особистість переважно за допомогою заохочення. Використовуйте покарання лише у тих випадках, коли без нього не можна обійтися. Цю рекомендацію необхідно пояснити на прикладі.

Уявіть чотирирічну дитину, який відбирає іграшки у однолітків. Батьки абсолютно справедливо карають його, наприклад, забороняючи цілий день гуляти на вулиці. Проте надалі необхідно використовувати заохочення позитивної поведінки (якщо ти сьогодні будеш дружити з дітьми і давати їм свої іграшки, то ввечері ми разом подивимося мультфільм).

Окремо варто зупинитися на темі фізичного покарання. Дитячі психологи не рекомендують використовувати цей метод. Однак на практиці існують ситуації, коли фізичне покарання необхідно використовувати. Це слід робити, коли ви хочете швидко присікти вкрай небажане і загрозливе дитині поведінку.

Наприклад, якщо дворічна дитина проявляє надлишковий інтерес до електричних розеток, покарання може стати засобом забезпечення фізичної безпеки малюка.

• Особистий приклад

Цей інструмент фактично не вимагає пояснень. Батькам необхідно запам’ятати, що дитина реагує на їхні дії вже з перших днів життя. Тому мама і тато повинні подавати дитині позитивний приклад. Наприклад, якщо ви хочете, щоб дитина мив руки перед їжею, завжди робіть це самі і звертайте на це увагу дитини. Ніколи не з’ясовуйте стосунки при дитині.

Поради батькам по вихованню дітей


На кожному віковому етапі у дитини формується певний набір емоційно-вольових якостей. Наступні поради допоможуть вам створити умови, необхідні для розвитку позитивних особистісних рис в кожному віковому періоді.

З першого дня життя дитини демонструйте йому свої позитивні емоції. Це можна робити, наприклад, за допомогою дотиків і зверненої до дитини мови з відповідною інтонацією. На першому році життя у дитини формується базальна довіра до світу, що є фундаментом здоровою і зрілої особистості. Базальна довіра – це базова риса особистості, що визначає загальне позитивне ставлення дитини до навколишньої дійсності.

Починаючи з першого року життя заохочуйте самостійність дитини. Наприклад, хваліть малюка, коли він самостійно розстібає гудзики або дістає іграшки з ящика. У віці від 1 до 3 років у дитини формуються такі особистісні характеристики, як цілеспрямованість і самостійність.

У віці 3-6 років підтримуйте винахідливість і проактивність дитини. Давайте малюкові право самостійно вирішувати, як вчинити в тій чи іншій ситуації, чим займатися. Корегуйте небажану поведінку за допомогою заохочення і покарання.

Не порівнюйте свою дитину з іншими дітьми

Усі діти різні. У світі годі знайти дві абсолютно однакові дитини. Навіть близнюки, котрі мають однакову зовнішність, відрізняються характерами. Кожна дитина має унікальні особливості, тому некоректно порівнювати її з іншими дітьми.

У сучасному розвиненому світі люди все ще не припиняють порівнювати себе з іншими людьми – за зовнішнім виглядом, рівнем освіти, успіхами на роботі, станом здоров'ям тощо. Коли порівняння стосується дітей, можна подумати, що їх оцінюють лише за діяльністю, не помічаючи в них живих людей. Досить часто можна почути фрази: «Чим займається ваша дитина?», «Що в неї добре виходить?» тощо. Дітей оцінюють так, ніби купують мобільний телефон або автомобіль. Батьки звикли так робити, бо порівняння – це частина людської природи.

Дорослі звикли порівнювати своїх дітей не тільки з чужими, а й із близькими родичами – двоюрідними братами, сестрами тощо. Від батьків часто можна почути розмови про те, хто з дітей вищий, у кого який колір волосся... Але якщо вашу дитину порівнюють з іншою дитиною, це не повинно вплинути на ваш підхід до виховання.

Що відбувається, коли ви порівнюєте дитину з однолітками?

Порівняння негативно позначається на зростанні й розвитку дитини. Негативний ефект від порівнянь відчувають і батьки. Вони починають думати: «Ми погані батьки», «Ми недостатньо робимо для своєї дитини» тощо.

недовіра в таких ситуаціях призводить до того, що батьки починають виховувати дітей за допомогою умовлянь;

невпевненість у собі, яку відчувають батьки в таких ситуаціях, знижує їхню самооцінку. Згодом це передається й дітям;

порівняння спричиняє погіршення взаємин між батьками й дитиною;

дитина росте в негативному середовищі, яке перешкоджає її розвитку.

Як уникнути порівнянь?

Завжди нагадуйте собі, що порівняння неминуче. Спілкуючись з іншими батьками, ви мимоволі порівнюватимете свою дитину з чужими дітьми. Але ви у змозі тримати дитину подалі від такого середовища й намагатися самим рідше вдаватися до порівнянь.

Порівняння й конкуренція – це певний спосіб життя. Не дозволяйте порівнянням міняти ваші звички й способи взаємин із дитиною.

Зосередьтеся на тому, чого ви вже досягли, що у вас добре виходить. Подумайте, як вам пощастило, що ви маєте таку дитину.

У кожної людини є певні слабкості. Не переймайтеся із цього приводу. Не варто зосереджуватися на недоліках, краще подумайте, які сильні сторони властиві вам і вашій дитині.

Пишайтеся своєю дитиною. Радійте кожному моменту, який ви проводите разом.

Ми чудово знаємо, що ніхто не досконалий. Але іноді усвідомлення власної недосконалості змушує нас засмучуватися. Усі батьки прагнуть, аби їхня дитина була найкращою у всьому. Але якщо у вас або вашої дитини щось виходить не досить довершено, – не біда. Учіться бути щасливими за будь-яких обставин і навчіть цього дитину. Намагайтеся вдосконалюватися в ролі батьків і краще розуміти свою дитину.

Усі батьки дотримуються власного стилю виховання. Тому немає сенсу порівнювати себе з іншими батьками. Навчитися виховувати дитину можна тільки на власному досвіді. А відтак радимо сприймати цей процес як подорож, а не змагання. Вам завжди буде замало того, що ви маєте, і ви завжди прагнутимете чогось більшого. Порівняння – це нескінченний процес, тому зберігайте позитивний настрій. Зрозумійте, що дитині цілком достатньо того, що вона вже має. Радійте цьому – і рано чи пізно ви навчитеся жити без порівнянь.

Джерело: https://www.facebook.com/dytyachyjpsyholog

ОДНАКОВИХ НЕМАЄ

/Files/images/Рисунок4.jpg

Як сміється ваше маля, так не сміється ніхто! Як воно їсть, розмовляє, бігає, пустує, жартує, так ніхто ніколи цього не робив. Навіть якщо воно, "як дві краплі води" схоже на тата, маму чи прадіда, когось із близьких чи далеких родичів, ваша дитина унікальна. Вона індивідуальна в усьому: в своїх бажаннях, мотивах, що визначають її поведінку, в тому, як вона любить своїх батьків.

Згодом розходження в індивідуально-психічних якостях дітей стають усе більшими: риси характеру, інтереси, схильності й здібності кожної дитини розвиваються по-різному. Іншої такої людини більше ніколи у світі не буде!

Розвиток ваших сина чи доньки багато в чому збігатиметься з установленими наукою загальними закономірностями розвитку дітей у сучасних умовах. Однак ваша дитина у своїх проявах багато в чому не відповідатиме узагальненій "типовій" дитині. Не кваптеся робити висновок, що вона гірша за "типових". Не кваптеся із висновком, що вона багато в чому перевершує "типових". По-перше, ви можете просто помилятися щодо реальних особливостей вашого маляти — для цього потрібна ретельна діагностична перевірка психолога. По-друге, кожна дитина в різні вікові періоди розвивається з різним "пришвидшенням": одні випереджають однолітків, інші — відстають. Але цей рух у розвитку мінливий: "пришвидшення", що робить з маляти вундеркінда, може незабаром згаснути, а дитина зі, здавалося б, уповільненим розвитком раптом ніби пробуджується й дивує своїми досягненнями.

Повірте у свою дитину

Готових рецептів та моделей виховання не існує. Але прислухатися час від часу до порад фахівців варто. Адже у вихованні дітей батьки нерідко припускаються грубих помилок, яких могло б і не бути, якби дорослі мали за звичку переглядати спеціальну науково-методичну літературу, відвідувати консультації в педагогів та психологів.

Насамперед, повірте в унікальність та неповторність своєї дитини. Вона не є точною копією вас самих. Тож не варто вимагати від сина чи доньки реалізації вашої життєвої програми та осягнення ваших цілей. Надайте дитині право прожити своє життя так, як прагне саме вона.

Приймайте дитину такою, якою вона є: З усіма недоліками, слабостями й достоїнствами. Спирайтеся на сильні сторони її особистості.

Не соромтеся демонструвати дитині свою любов. Нехай вона зрозуміє, що ви любитимете її за будь-яких обставин.

Не бійтеся "залюбити" малюка: беріть його на коліна, дивіться в очі, обнімайте і цілуйте дитину (звичайно, якщо вона сама того бажає). Проте пильнуйте, щоб ваша любов не перетворилася на вседозволеність та бездоглядність. Установіть чіткі межі й заборони (бажано, щоб їх було небагато) і суворо дотримуйтеся їх. Але в цих межах дайте дитині можливість діяти вільно.

Частіше використовуйте ласку як засіб виховного впливу та заохочення, ніж покарання та осуд.

Криза трьох років

Ознаки, заякими визначають настання кризи трьох років, складають так зване«семизір'я». Усвідомлюючи, що означає кожна складова цього семизір'я, можна успішніше допомогти дитині перерости даний етап розвитку, а також зберегти здоровою нервову систему — і дитячу, і власну.

1. Негативізм
Це негативна реакція, пов'язана зі ставленням однієї людини до іншої. Дитина відмовляється взагалі підкорятися певним вимогам дорослих. Негативізм слід відрізняти від звичайної неслухняності, адже дитина не слухається вас не тому, що їй так хочеться, а тому, що в даний момент не може вчинити інакше.
У загальному сенсі негативізм означає прагнення дитини суперечити, робити навпаки тому, що їй говорять. Дитина може бути дуже голодна або дуже хотіти послухати казку, та вона відмовиться лише тому, що дорослий їй це пропонує.
Відмовляючись від вашої пропозиції або прохання, вона «захищає» своє «Я». У разі різкої форми негативізму справа доходить до того, що можна отримати протилежну відповідь на будь-яку пропозицію, зроблену авторитетним тоном. Наприклад, дорослий дитині заявляє авторитетно: «Ця сукня чорна»,— і отримує у відповідь: «Ні, вона біла». А коли говорять: «Сукня — біла», дитина відповідає: «Ні, чорна».

2. Упертість
Упертість полягає в тому, що дитина наполягає на своєму рішенні. Тут відбувається виділення особи і висувається вимога, щоб на цю особу зважали. Висловивши власну точку зору або попросивши про щось, трирічний малюк дотримуватиметься свого, що б там не було. Чи так він бажає виконання «заявки»? Можливо. Та, швидше за все, вже не дуже або взагалі давно не бажає. Але як же малюк зрозуміє, що на нього зважають, що до його думки прислухаються, якщо ви вчините по-своєму? Упертість не слід змішувати з наполегливістю.

3. Норовистість
Близька до негативізму й упертості, але має специфічні особливості. Норовистість є більш загальною і безособовою за характером. Норовистість, на відміну від негативізму, — це загальний протест супроти звичного способу життя, норм виховання. Дитина незадоволена всім, що їй пропонують.

4. Свавілля
Прагнення до незалежності від дорослого. Дитина сама хоче щось робити. Частково це нагадує кризу першого року, але там дитина прагнула до фізичної самостійності. Тут йдеться про глибші речі — про самостійність наміру, задуму. Свавільний малюк приймає лише те, що він вирішив і задумав сам. Це своєрідна тенденція до самостійності, але гіпертрофована і неадекватна спроможностям дитини. Неважко здогадатися, що така поведінка викликає конфлікти і сварки з тими, хто оточує дитину.

5. Знецінення
Знецінюється все те, що раніше було цікавим, звичним, дорогим. Улюблені іграшки в цей період стають поганими, ласкава бабуся — осоружною, батьки — злими. Дитина може розпочати лаятися, обзиватися (відбувається знецінення старих норм поведінки), зламати улюблену іграшку або порвати книжку (знецінюються прихильності до дорогих раніше предметів) і так далі.

6. Протест-бунт
Краще за все цей стан можна охарактеризувати словами відомого психолога Л. С. Виготського: «Дитина перебуває у стані війни з тими, хто її оточує, у постійному конфлікті з ними».

7. Деспотизм
Ще нещодавно ласкавий малюк у віці трьох років нерідко перетворюється на справжнісінького сімейного деспота. Він диктує всім свої норми і правила поведінки: чим його годувати, у що одягати, кому можна виходити з кімнати, а кому не можна, що робити одним членам сім'ї, а що - іншим. У разі, якщо в сім'ї ще є діти, деспотизм починає набувати ознак загострених ревнощів. Адже, з погляду трирічного карапуза, його брати або сестри взагалі не мають у сім'ї жодних прав.

Перераховані особливості кризи трьох років можуть привести багатьох дорослих у розпач. Проте все, зрозуміло, не так страшно. Стикаючись із подібними проявами, дорослі повинні твердо пам'ятати про те, що зовнішні негативні ознаки — це лише зворотний бік позитивних складових змін особистості, головний і основний сенс будь-якого критичного віку. У кожен період розвитку дитина має особливі, притаманні лише даному віку потреби, засоби, способи взаємодії зі світом і усвідомлення себе. З часом, виконавши свою роль, вони повинні поступитися місцем новим — абсолютно іншим, однак єдино можливим в ситуації, що змінилася. Виникнення нового обов'язково означає відмирання старого, відмову від уже опанованих моделей поведінки, взаємодії з навколишнім світом. І в періоди криз, як ніколи раніше, відбуваються різкі, значні зрушення і зміни в особистості дитини.

Дитині важливо на цьому рівні розвитку, щоб дорослі обов'язково поводилися відповідно до тієї позиції, яку нони займають у соціальній структурі. Дитина вже точно виконує спою роль. У діалозі вона веде не будь-яку, а саме свою партію, і при цьому має на увазі всю ситуацію, де враховуються також інші позиції.

Всі симптоми кризи трьох років свідчать про те, що у дитини з'явилося бажання проявити своє «Я», дитина сама шукає нагоду протиставити себе дорослій людині. У всіх цих ситуаціях дитина сама формує своє «Я».

З новоутворень кризи трьох років виникає тенденція до самостійної діяльності, схожої на діяльність дорослого, адже дорослі виступають для дитини як зразки, і дитина хоче діяти, як вони. Отже, тільки-но дитина усвідомлює власну самість, стосунки малюка з дорослим переходять на якісно новий рівень.
На жаль, для багатьох дорослих те, наскільки дитина є гарною, безпосередньо залежить від міри її слухняності. У період кризи на це сподіватися не варто. Адже зміни, що відбуваються усередині дитини, не можуть проминути непомітно, не проявивши себе в поведінці та стосунках з тими, хто оточує дитину.

Що ж нового набуває дитина?
Головний зміст кожної вікової кризи — це формування новоутворень, тобто виникнення нового типу стосунків дитини з дорослими, зміна одного виду діяльності іншим. Наприклад, після народження відбувається пристосування малюка до нового для нього середовища, формування реакцій на це середовище.Новоутворення кризи одного року —, становлення ходьби і мовлення, виникнення перших актів протесту на «небажані» дії дорослих. Для кризи трьох років, згідно з дослідженнями учених і психологів, найважливішим новоутворенням є виникнення нового відчуття «Я» та «Я сам».

За перші три роки свого життя маленька людина освоюється у навколишньому світі, звикає до нього і виявляє себе як самостійна психічна істота. У цьому віці настає момент, коли дитина ніби узагальнює весь досвід свого раннього дитинства, і на основі реальних досягнень у дитини складається власне ставлення до себе, з'являються нові характерні риси. До цього віку все частіше ми можемо чути від дитини займенник «я» замість власного імені, коли вона говорить про себе. Здавалося, нещодавно малюк, що дивиться в дзеркало, на питання «Хто це?» гордо відповідав: «Це Рома». Зараз він говорить: «Це я», розуміє, що це він зображений на власних фотографіях, що це його, а не якогось іншого малюка, замурзане обличчя посміхається із дзеркала. Дитина починає усвідомлювати себе як окрему людину зі своїми бажаннями й особливостями, отже, з'являється нова форма самосвідомості. Правда, усвідомлення «Я» трирічного карапуза ще відрізняється від нашого. Воно орієнтоване не всередину себе, а зовні: оцінка свого досягнення і зіставлення її з оцінкою тих, хто його оточує.

Усвідомлювати своє «Я» малюк починає під впливом зростаючої практичної самостійності. Саме тому «Я» дитини так тісно пов'язане з поняттям «Я сам». Змінюється ставлення дитини до навколишнього світу: тепер малюком рухає не лише бажання пізнавати нове, опановувати дії та навички поведінки. Навколишня дійсність стає сферою самореалізації маленького дослідника. Дитина вже випробовує свої сили, перевіряє спроможності. Вона утверджує себе, і це сприяє появі дитячої самолюбності — найважливішого стимулу до саморозвитку і самовдосконалення.

Кожен з батьків і вихователь, напевно, не раз стикався із ситуацією, коли швидше й зручніше було зробити щось за дитину: одягнути її, нагодувати, відвести в потрібне місце. До якогось віку це проходило «безкарно», але з трьох років збільшена самостійність може досягти тієї межі, коли малюку просто життєво необхідно випробовувати, робити все це самому. При цьому дитині важливо, щоб дорослі серйозно ставилися до її самостійності. І якщо дитина не відчуває, що на неї зважають та шанують її думку і бажання, вона починає протестувати. Вона бунтує супроти існуючих рамок, супроти колишніх стосунків. Це саме той вік, коли, на думку відомого американського психолога Е. Еріксона, починає формуватися воля і пов'язані з нею якості — незалежність, самостійність.

Зазвичай давати трирічному малюку право на повну самостійність аж ніяк неможливо: адже, вже багато що освоївши для свого віку, малюк ще не повністю усвідомлює свої можливості, не вміє висловлювати думки, планувати. Однак важливо відчути переміни, що відбуваються в дитині, зміни в її мотиваційній сфері й ставленні до себе. Тоді критичні прояви в цьому віці, характерні для людини, що росте, можуть бути полегшені. Стосунки дитини з батьками повинні увійти до якісно нового русла і бути засновані на повазі та терпінні батьків. Змінюється і ставлення дитини до дорослого. Малюк сприймає дорослого вже не просто як джерело тепла і турботи, але і як взірець для наслідування, втілення правильності й досконалості.

Намагаючись одним словом описати те найважливіше, що набуває дитина унаслідок кризи трьох років, можна його назвати (услід за дослідником дитячої психології М. І. Лісиною) гордістю за досягнення. Це є цілком новим комплексом поведінки, в основі якої лежить ставлення до дійсності, до дорослого, що склалося у дитини упродовж раннього дитинства, обумовлене власними досягненнями. Суть нового поведінкового комплексу полягає ось у чому: по-перше, дитина починає прагнути до досягнення результату своєї діяльності — настирливо, цілеспрямовано, незважаючи на складнощі та невдачі, що зустрічаються. По-друге, з'являється бажання продемонструвати свої успіхи дорослому, без схвалення якого ці успіхи значною мірою втрачають свою цінність. По-третє, в цьому віці з'являється загострене почуття власної гідності — підвищена образливість, несподівані емоційні спалахи, чутливість щодо визнання досягнень батьками, бабусями й іншими значущими і важливими в житті малюка людьми.

Криза трьох років і що ховається за зовнішніми проявами маленького вередуна і бешкетника? Адже це, допоможе сформувати вам правильне ставлення до того, що відбувається: малюк поводиться так погано не тому, що він сам «поганий», а просто тому, що не може по-іншому. Розуміння внутрішніх механізмів допоможе вам з більшим терпінням ставитися до такої дитини.

У складних ситуаціях розуміння може виявитися недостатнім, щоб впоратися з «примхами» і «скандалами». Тому краще заздалегідь підготуватися до можливих складнощів: як кажуть, «важко в навчанні, легко в бою».

Основні прояви кризи, що особливо турбують вихователів і батьків, зазвичай полягають у так званих «афективних спалахах» — істериках, сльозах, примхах. Зазвичай подібне може відбуватися і в інші, «стабільні», періоди розвитку, але тоді це трапляється набагато рідше і з меншою інтенсивністю. Рекомендації ж, як поводитися в таких ситуаціях, будуть ті самі: нічого не робити і не вирішувати доти, поки малюк повністю не заспокоїться. Про всяк випадок треба мати у запасі кілька способів того, як можна заспокоїти малюка. Краще за все просто ігнорувати такі сплески негативних емоцій або реагувати на них якомога спокійніше. Даний спосіб дуже гарний, якщо... він спрацьовує. Дійсно, знайдеться чимало малят, які здатні «битися в істериці» подовгу, і мало хто витримає цю картину. Тому корисним буде «пожаліти» дитину: обійняти, посадити на коліна, погладити по голівці. Зазвичай даний спосіб спрацьовує безвідмовно, та зловживати ним не варто. Адже дитина звикає, що її сльози і примхи викликають «позитивне підкріплення». А звикнувши, вона використовуватиме їх як можливість отримати додаткову «порцію» ласки й уваги. Істерику, що тільки починається, краще за все зупиняти простим переключенням уваги. Трирічні малята дуже жваво реагують на все нове, отже, нова іграшка, мультик або пропозиція зайнятися чимось цікавим може зупинити конфлікт і зберегти ваші.нерви.

Три роки — це розвиток самостійності, перше розуміння того, «що я собою являю і значу в цьому світі». Адже ви хочете, щоб із маляти виросла здорова людина з адекватною самооцінкою, упевнена у власних силах. Усі ці якості закладаються саме тут і зараз — шляхом спроб, досягнень і помилок. Дайте можливість малюкові робити помилки тут і зараз, на ваших очах. Це допоможе йому в майбутньому уникнути безлічі серйозних проблем. Для цього ви самі повинні побачити в ньому самостійну людину, яка має право йти своїм шляхом і бути зрозумілою. Було встановлено: якщо батьки обмежують прояви незалежності дитини, карають або висміюють її спроби самостійності, то розвиток маленької людини порушується: і замість волі, незалежності формується загострене почуття сорому і невпевненості.

Зазвичай свобода — це не потурання. Визначте для себе і поясніть дитині ті межі, виходити за які не слід. Наприклад, не можна грати на проїжджій частині вулиці, не можна порушувати режим дня, не можна самому вирушати на прогулянку і так далі. Дотримуватися цих правил ви повинні за будь-яких обставин, і найголовніше — вас повинні підтримувати батьки малюка. В інших ситуаціях надайте малюкові свободу діяти за його власним бажанням.

Право на власне рішення — одна з основних ознак того, наскільки вільними ми відчуваємо себе в тій чи іншій ситуації. Таке саме сприйняття дійсності й у трирічного малюка. Більшість негативних проявів кризи трьох років — це результат того, що маля не відчуває свободи у власних рішеннях, діях, вчинках. Зазвичай відпускати трирічного карапуза у «вільний політ» було б безглуздям, але можливість самому приймати рішення йому бажано надати. Це дозволить дитині сформувати потрібні в житті якості,, а вам — впоратися з деякими негативними проявами кризи трьох років.

Малюк на всі пропозиції говорить «ні», «не буду», «не хочу»? Тоді, наскільки це можливо, не примушуйте його! Запропонуйте йому два варіанти: малювати фломастерами або олівцями, грати в пісочниці або в альтанці, їсти із синьої або із зеленої тарілки. Ви збережете нерви, а дитина отримає задоволення й упевненість в тому, що на її думку зважають.

Малюк упирається, і ви не можете ніяк переконати його? Спробуйте «інсценувати» такі ситуації в «безпечних» умовах, в процесі гри. Адже якщо малюку вдається відстояти свою точку зору, він отримує упевненість у своїх силах, значущості власної думки. Упертість свідчить про початок розвитку волі, прагнення досягнення поставленої мети. Тож у ваших силах скерувати розвиток у дитини певних рис характеру у відповідному напрямку.

Варто також згадати і про відомий прийом маленького упертюха «зробити навпаки». Втомившись від нескінченних «ні», «не хочу» і «не буду», інколи буває корисно енергійно переконувати дитину у протилежному тому, до чого ви прагнете. Наприклад, «ні в якому разі не лягай в ліжко», «ти не повинен спати», «не їж цей суп». З маленьким впертим трилітком цей спосіб нерідко спрацьовує. Але чи варто ним користуватися? Навіть з позиції стороннього спостерігача він виглядає вельми неетично: дитина — така ж людина, як і ви, однак, користуючись своїм становищем, досвідом, знанням, ви ошукуєте і маніпулюєте нею. Окрім питання етичності, тут можна пригадати і інший момент: криза сприяє розвитку особистості, формуванню характеру. Чи навчиться чогось нового дитина, яку постійно «обдурюють»? Чи розвине вона в собі потрібні якості? Сумнівно.

Гіпертрофована самостійність — одна з особливостей кризи трьох років. Малюк хоче все робити сам, зовсім не замислюючись над тим, чи відповідають його бажання власним можливостям. Навчитися співвідносити «можу» і «хочу» — це завдання його розвитку на найближчий час. Й експериментувати вона буде постійно і в різних обставинах. А дорослі своєю участю в таких експериментах можуть реально допомогти дитині швидше подолати кризу, зробити її менш болісною і для самого малюка, і для тих, хто його оточує. Це можна робити й під час гри. Саме її великий психолог і знавець дитячого розвитку Ерик Еріксон порівняв з «безпечним островом», де малюк може «розвивати й апробовувати свою незалежність, самостійність». Гра з її особливими правилами і нормами, що відображають соціальні зв'язки, дозволяє малюку випробувати свої сили, набути необхідних навичок і побачити межі своїх можливостей.

Усе добре в міру. Чудово, якщо близько трьох років ви помітили у малюка ознаки кризи, яка щойно розпочинається. Ще краще, коли через якийсь час ви з полегшенням знову упізнаєте ласкаву і поступливу дитину, що стала трохи дорослішою. Але трапляються ситуації, коли криза з усіма її негативізмами та іншими прикрощами аж ніяк не настає. Батьки, які ніколи не чули і не замислювалися ні про які кризи розвитку, лише радіють. Безпроблемна невередлива дитина — що може бути краще? Але її батьки й вихователі, які усвідомлюють важливість криз розвитку, не помічають жодних ознак «віку норовистості» у малюка трьох — трьох з половиною років, починають турбуватися. Існує думка, що якщо криза протікає мляво, непомітно, то це свідчить про затримку в розвитку афективної і вольової сторін особистості. Тому освічені дорослі починають спостерігати за малюком із посиленою увагою, намагаються «на порожньому місці» розшукати хоч якийсь прояв кризи, здійснюють походи до психологів і психотерапевтів.

Їхня турботливість має рацію. Дуже добре, якщо дитину обстежить фахівець, який скаже, що на основі спеціальних досліджень було встановлено, що є діти, які в три роки майже не виявляють негативних проявів. А якщо й виявляють, то вони минають так швидко, що оточуючі можуть їх навіть не помітити. Вважати, що це якось негативно позначиться на психічному розвитку або становленні особистості, безпідставно. Адже в кризі розвитку головне не те, як вона протікає, а те, до чого вона призводить. Тому основне завдання батьків ів такій ситуації — стежити за появою нового в поведінці дитини: формуванням волі, самостійності, гордості за досягнення. Звертатися до фахівця варто, якщо ви не бачите всього цього у дитини.

Внаслідок подолання кризи трьох років дитина раптом починає розуміти, що у неї є дві ноги, на які вона сама може надягнути чоботи своїми руками, що вона може стукати кришкою каструлі об стіл і видобувати при цьому гучні звуки. Дитина ніби наново — вже не очима батьків, а своїми власними — починає дивитися на навколишній світ і вибудовувати його для себе, вже усвідомлюючи і виокремлюючи себе в цьому світі.

О. С. Нурєєва
З. І. Шейнфельд

Кiлькiсть переглядiв: 1794

Коментарi